Мистецтво Відродження



Епоха Відродження була чи не самим плідним періодом в історії мистецтва й подарувала миру целую плеяду геніїв. У ту пору тон усім країнам Європи задавала Італія, і в мистецтві взяли гору вірність античним ідеалам і реалізм зображення

Терміном "Відродження" (або "Ренесанс") іменують час великих культурних змін XV-XVI вв., які почалися в Італії й згодом охопили майже всю Європу. В епоху Відродження суттєво змінилися людські цінності. Сплеск діяльності й могутня віра у внутрішні сили й можливості людину стали основою процвітання мистецтв і нового бачення ролі прекрасного і його творців у житті суспільства. У силу цілого ряду причин Відродження почалося з Італії. Крім художніх традицій, ця країна нагромадила багатства, рівних яким не було у всій Європі, а купці й банкіри незалежних і процвітаючих міст на її землях, бажаючи прославити свої імена, замовляли портрети, зводили палаци й з великою пишністю прикрашали молитовні й усипальниці. Комбінація розкоші з меценатством, хоча саме по собі ще не гарантувало появи великих створінь мистецтва, все-таки давало художникам можливість розбудовувати свої таланти й розкривати їх у повній і вражаючої уява мері


Осередок культури

Мистецтво Відродження, відійшовши від підкреслено духовних традицій середньовіччя, славило живої людину й реальний мир довкола нього; тим самим воно, повернувшись до ідеалів античності, по-новому інтерпретувало класичні традиції цивілізацій Греції й Рима. Література, філософія й образотворче мистецтво античності надали італійським майстрам матеріал і приклади для наслідування. Вони почитали предків і за відношення до життя в цілому, і за шедеври, що так і залишилися неперевершеними через тисячу років після падіння античної цивілізації. Відродження в мистецтві не обмежилося поверненням до колишніх сюжетів і класичним стилям; були переосмислені прадавні методи в архітектурі, будівництві, скульптурі й в інших видах і напрямках мистецтва


Архітектура Відродження

Італія - країна численних міст, і кожний уже тоді був по-своєму прекрасний і неповторний. Проте, на зорі епохи Відродження, тобто на початку XV в., культурного найбільшого розквіту досяглася Флоренція. Саме тут на повну силу розкрився талант Лоренцо Гиберти (1378-1455), першого великого скульптора епохи Відродження. В 1402 г. влади міста оголосили конкурс на виготовлення бронзової, прикрашеної численними рельєфами ( тобто опуклими литими або карбованими, як на монетах, зображеннями) дверей у баптистерій кафедрального собору. Його виграв Гиберти; на представленому їм проекті, що приносить жертву Исаак був виліплений нагим, з розвитий, як у прадавнього бога, мускулатурою, що рішуче суперечило християнському аскетизму мистецтва середніх століть

Скульптурні двері роботи Гиберти стали головною прикрасою баптистерію Флорентійського собору, а з його майстерні вийшло багато талановитих скульпторів. Один з них - Донателло (ок. 1386- 1466) - навіть перевершив учителя; його роботи, натхненні класичними зразками, дивно реалістичні. "Давид" ( 14304е рр.) - добірно виконаний із бронзи торжествуючий переможець, що поставив ногу на відсічену голову поваленого Голиафа, - став першим із часів античності скульптурним зображенням вільно вартої людської фігури в натуральну величину

До того ж поколінню, що й Гиберти, належав ще один флорентиец, великий зодчий раннього Ренесансу Пилипу Брунеллески (1377-1446). Його дослідження пам'ятників античності вплинули на науку й архітектуру того часу, сприяли практичному переосмисленню прадавніх теорій. А відроджені майстром елементи класичної архітектури - колони, трикутні фронтони, круглі зводи й купола -використовувалися аж до XX в. Найвідоміша робота Брунеллески (купол флорентійського собору) - справжнє чудо 14204х рр., що стало можливим завдяки вивченню архітектури Прадавнього Рима

Брунеллески став одним із творців законів перспективи - системи зображення предметного миру на площині. Ці закони були необхідні як скульпторам ( при роботі над рельєфами), так і, особливо, живописцям, які не могли скористатися античними зразками, що не мали перспективи. Втім, вони творили, випливаючи духу античності, надихаючись прадавньою скульптурою, і першим, хто зумів добитися реалістичного й монументального зображення, став Мазаччо (1401-28).


Художники й меценати

Протягом практично всього XV в. республіканською Флоренцією правили представники династії Медичи - банкіри й торговці, що звикли жити з королівським розмахом. Вони не жалували грошей для прославляння рідного міста й свого сімейства. Від майстрів їм, подібно іншим буржуа, був у першу чергу потрібний декор - багатий яскравими фарбами, що й кидається в очі добре прописаними деталями. Напевно, найбільшим продовжувачем цієї традиції був Сандро Боттичелли (ок. 1445-15Ю), утвору якого відрізняють чіткість ліній, насиченість кольору й отточенность фігур

Боттичеллиево "Поклоніння волхвів", написане по біблійному сюжету, уперше містить зображення заступників художника: задоволені й самовпевнені особи Медичи досить цікаво контрастують зі сповненими ніжності Мадонною й дитиною Ісусом. Найбільш відомі роботи Боттичелли ("Весна" і "Народження Венери") свідчать про іншу сторону ренесансного мистецтва - про жагуче поклоніння класичним міфам і містичної філософії

Серед художників раннього Відродження, що працювали не у Флоренції, виділялися Андреа Мантенья (ок. 1431-1506) і Пьеро делла Франческа (ок. 1415-92), з точністю математика, що опанував перспективою; в "Бичуванні Христа" глибина зображення й дивний спокій персонажів створюють відчуття вічності. Перші три десятиліття XVI в. увійшли в історію як Високе Відродження. Майстри, чия творча зрілість довелася на ці роки, у досконалості опанували перспективою, грою світла й тіні (т.зв. кьяроскуро) і іншими мальовничими прийманнями, що надають риси дійсності персонажам і предметам

Під час Високого Відродження центром італійського мистецтва став Рим, хоча всі великі художники, що працювали в цьому місті, були родом з інших місць. У Рим їх вабило меценатство, що не знало границь, і, зокрема, щедрість і увага таких високопоставлених служителів церкви, як тато Лев X і тато Юлій II, стремившихся відродити велич Рима й заодно ввічнити свої імена


Генії епохи

Під час Високого Відродження три найбільші майстри досяглися справжніх висот художньої творчості. Леонардо да Вінчі, Мікеланджело й Рафаель в очах сучасників перевершували всіх своєю майстерністю; можливо, саме з тієї пори в мистецтві стали бачити високе покликання художника, а не просте виконання замовлення за гроші

Леонардо (1452-1520), старший з них, мав незвичайних талантів у різних областях, рідко зупинявся подовгу на одному предметі й в одному місці й залишив по собі лише кілька полотен. Його повні життя, але при цьому таємничі "Мадонна каменів" і "Мона Ліза" як не можна краще відповідають класичним ідеалам

Великий скульптор і художник флорентиец Мікеланджело Буонаротти (1475-1564) чотири роки розписувала стеля Сікстинської капели біблійними сюжетами, починаючи від створення людини. Утвору Рафаеля (1483-1520) відрізняються дивною чистотою, гармонією й безтурботністю, навіть якщо наповнені дією. Його зображення Діви Марії - ніжні, жіночні, і при цьому ідеальні у своїй непорочності - заклали традицію на століття. Серед найвідоміших робіт Рафаеля - фрески в папських покоях Ватикану й, зокрема, "Афінська школа" - вершина Високого Відродження

Найвідомішим зодчим тієї пори був Донато Браманте (1444-1514), що додав риси античної класики симетричним спорудженням ( як Темпьетто в Римі) і першим, що представив креслення розбіжних променями капел і купола собору св. Петра (який будувався майже сто років за участю Мікеланджело й багатьох інших майстрів).


Відродження у Венеції

У місто каналів і гондол, відділений морем від іншої Італії, Відродження прийшло пізніше. Але вже в другій половині XV в. Венеція виявила миру великих Джованни Беллини (ок. 1430-1516), Джорджоне (ок. 1476-1510) і Тиціана (ок. 1487-1576). Венеціанських художників від більшості сучасників відрізняли більша чуттєвість і менший интеллектуализм у трактуванні сюжетів, а видатному майстрові портрета Тиціану не було рівних у передачі кольору й фактури. Архітектор Андреа Палладио (1508-80) по зразках римської класики розробив стиль невеликого житлового будинку (вілли), кілька сторіч, що застосовувався іншими зодчими

Після 15305х рр. на зміну класично простому ренесансному стилю прийшов вигадливий маньеризм. Заходом епохи Відродження вважають жорстоке розгарбування Рима військами Карла V в 1527 г., що рішуче змінило, що панували в Італії настрою й, як це ні парадоксально, що показало, що Відродження досяглося вершин досконалості, і прийшла настав час шукати інші шляхи